#щоденник сну

[alwayshungryofelia]

09.06.23

Емоція тижня- спустошення.

Відчуваю себе саме так. Тиждень пройшов дуже швидко, майже за мить- я всі дні заміняла дівчат на різних точках. Кожен день стояти по 13 годин біля кавомашини, паралельно намагаюсь поєднувати обов’язки бариста і адміна. Паралельно намагаючись не заснути, не втрати відчуття реальності, не стати занадто агресивною з людьми.

Спустошення.

Це саме про мене.

Вага коливається в межах 43кг, і я майже змирилася. Мені і не до цього було якщо чесно.

Сьогодні мій єдиний вихідний і завтра я знову стоятиму за барною стійкою, говоритиму однотипні фрази, посміхатимуся дурним жартам, ігноруватиму дурні підкати.

Але сьогодні я встаю о сьомій ранку, їду на манікюр- від гарячого холдера на одній руці повідпадали усі нігті - а потім намагався не заснути у кавʼярні, бо в мене ще є обов’язки адміністратора, в мене ще є план тижня, в мене ще є щоденник для психолога.

Єдине, чого у мене немає - вільних годин для відпочинку. Хоча б однієї години для сну.

А ще, напевно, інстинкту самозбереження.

Серце болить від 5 порцій кави, але я не зупиняюсь.

Тіло болить від втоми, але я не можу заснути через безсоння.

Мене тошнить від їжі, але мені необхідно мати хоч трохи енергії щоб дожити до завтра.

Спустошення - це я.

Це мої емоції. Моє тіло. Мої думки.

Інколи здається, що якщо розрізати мене, то там нічого не буде- одна суцільна чорна діра.

Але, як показує досвід, я все ж таки маю і кров, і плоть, і знання добра і зла. Це зупиняє мене від того, щоб перевірити це, це змушує мене стримувати свої бажання. Ну, це, і мабуть ще ті таблетки кожного ранку.

[helgchell]

Слухаю інформацію, що Дніпро на виході в Чорне море має Крим, який насправді є невеликим островом. (Можливо, таким, як Хортиця). Тепер я потрапляю на розлогі водні простори Дніпра, який впадає в море. На межі цих двох артерій бачу острів, який реально можна осягнути візуально. Оточений він скелястими арками, а де скелястими стінами, які стоять навколо нього у воді, наче своєю красою оберігають його від лиха. Візуально острів не є людним, високих будинків здалеку або на березі - не видно. Тепер десь там проходжу краєм берега і в темряві вечора наштовхуюсь ногами у воді на рештки ізоляції від грубих кабелів. Відкидаю їх на берег і йду далі. Приходжу до якогось будиночка, куди з'їхались у гості до моєї матері тітки (її сестри) Т., Т. і їх мама - баба Євдокія. Я ж міркую, як цікаво, тітки живуть ув Італії в різних містах, хоча змогли зустрітися тут ув Україні. (В реалі: одна з них живе в Криму, а друга в Італії). Дивлюсь на бабу Дусю, а у неї проблема з ногою: якось специфічно схудла в м'язах, так, що мало не видно під шкірою кістку. (Цей мотив із ногою чимось знайомий, видно зі забутого сну). Питають тітки в моєї матері за б.Д., а вона пояснює, що б.Д. слабо їсть, хоча старається заохотити її різними стравами.

[einstakling]

Ніколи не було тривоги щодо подій великого масштабу. Гавіть рік тому, коли я прокинулася пізніше, бо не хотіла йти на пари до одного викладача.

А цієї ночі я не могла заснути. Ще й тато був на роботі в нічну зміну, переживала й за нього. Спа��и по 15 хв, прокидаючись від різкого пориву вітру (у мене в будинку чути кожен порух будь-чого на вулиці) і лежати по пів години без сну складно.

Та й день у мене сьогодні дуже завантажений. Потрібно було забрати щоденник з практики, який мені надіслала одногрупниця. Там виявилося, що немає останньої сторінки. Додрукувала. Почали друкувати звіт з практики, там не хотіла титулка йти. Ледве додумалися як зробити.

Зараз сиджу чекаю директора газети, щоб підписав той щоденник. Уже 2 години чекаю.

Потроху вирішується питання з квартирою на період очного. Хоч я і боюся, що його можуть відмінити. З нами тепер буде шукати і третя дівчина, наша одногрупниця, бо так занадто дорого, навіть у Вінниці.

[lyutevzh]

Гаразд, почну вести щоденник тут.

Думки, події, все сюди!

5 січня 2024

Мій режим сну знов потерпає поразки, я ще не лягала спати. Весь ранок згадувала літо 2023. Я працювала, але.. я не пам'ятаю нічого поганого! Всі спогади лише хороші, приємні. Я згадую своє оточення в ті часи і мені стає тепло. Ніякої тривоги.

Корейська мова стає менш цікавою, тепер я вчуся збирати кубик рубіка:) Також планую придбати собі окуляри, відвідати психіатра, та дуже хотіла б погуляти на березі моря прохолодною весною 😞 Останнім часом я дуже багато думаю про море.. Безкрайні води, чайки, кораблі (колись я хотіла у морфлот). Це все що я можу уявляти медитуючи.

Хоча, цікавий факт, раніше я дуже сильно боялася моря та глибини, навіть дивитися на фотографії. Але зараз це те, чого мені не вистачає..

Також я б хотіла налагодити стосунки зі своїм хлопцем. Він почав багато пити, якщо порівнювати з минулим. Тепер він розтягує до зарплатні не цигарки, а алкоголь)) Мені боляче від цього, я бачу що його щось турбує і він не просто так часто випиває, та він не розмовляє зі мною на цю тему. Лише дратується коли я починаю розмову. Це тягне на дно нас вдвох. Ми стали агресивніші один до одного.

[wrldwizards]

давно-давно

давненько у мене не було снів... я лягаю і вранці просто встаю. немає жодного кольорового чи яскравого сну. тим паче, мені не сниться дехто. а дуже б хотіла щоб приснився. коли він згадає про мене, потягнеться за тими відчуттями до серця , тільки тоді наснится.

я не вмію розблоковувати енергію. тільки він може це зробити. для цього потрібно потягнутися за найдорожчими і найпрекраснішими згадками про іншу людину. потрібно згадати день, обставини, місце і відчуття прийдуть самі. і ті відчуття почує інша людина.

чомусь конкретно сьогодні захотілось перечитати щоденник, передивитись старі фотографії та згадати про стару любов............

він.

наша рамка розбита, але я все іще продовжую бачити там нашу фотографію.

позаду 4 роки, але я все іще продовжую чекати твоєї реакції на історію в інстаграм.

ти більше не снишся мені, але я продовжую чекати привітання із днем народження.

я не думаю про тебе кожного дня, але інколи намагаюся згадати наш особливий запах.

я намагаюся забути усе, але все іще хочу прожити з тобою деякі особливі моменти.

Ж., часом, мене іще переповнюють почуття. Ця несамовита суміш убиває і оживлює одночасно. Не забувай мене...

Якщо продовжиш пам’ятати, почуття продовжуть житти роками, століттями, безкінечно. 

Пам’ятай про мене.

[virtualdevkit]

Сон: друзі дитинства

Ідея сьогоднішнього сна нагадала сюжет для створення кінофільмів. Так як тут є тенденція писати та ділитися своїми снами, вик��ристовувати ресурс майже як щоденник сновидінь, я вважаю таку ідею цікавою.

Відповідати на повідомлення через неможливість змінити основний блог в коментарах не можу і досі. На жаль, ту функцію прибрали декілька років назад.

Моя роль була у якості спостерігача.

----------------------------------------------------------------------

Двоє хлопців, блондин і брюнет дружать із самого дитинства. Вони завжди мали вільний вибір. Подорослішавши, обрали кар'єру моделей, проте брюнет також працював на таємну організацію, про котру ніколи не розповідав своєму другу.

Вони обидва були молодими, проживали разом у спільному будинку. Однак, ніхто із них не створював відносини при всьому тому що вони відносились до гетеро орієнтації. Блондин завжди відчував відповідальність за свого друга Брюнета. Однак, Брюнет завжди був самостійним, хоч і не відмовлявся від бажання друга грати роль мамці. Блондин підозрював що його друг працює на не дуже гарну організацію в цілому, проте поважав його вибір. Коли наступала ніч, час від часу, психічна травма Брюнета давала про себе знати. Він страждав від лунатизма, ходив у спільному коридорі і розмахував палкою, вважаючи що в приміщення пробралися його закляті вороги і хочуть йому нашкодити. Заспокійливі та інші ліки не давали якогось ефекту, лише певні трюки його друга могли відключити Брюнета щоб той пішов спати.

Обидва хлопці шанувалися серед дівчат через свою красу, у них було безліч фанаток, що зберігали постери з їхніми зображеннями.

Одного дня, Брюнет просто не повернувся після роботи. Він зник. Блондин покликав у гості афроамериканця, їхнього спільного друга, разом з котрим вони знайшли записку, котру Брюнет залишив багато років тому назад. В записці він написав що їхня домашня тварина вомбат не втік, а насправді він його випадково знищив і зберігав його на ліжку в себе під кульком, що блокує запахи та інше. Ліжка хлопців були одне на одному. Однак, ліжко Брюнета максимально впиралося в стелю, через що викликало певні труднощі щоб дістатися туди. Блондин забрався і заснув, через занепокоєння, його друг пішов слідом і знайшов ще ноги манекена в джинсах, взутті та носках, заляпаного в чомусь схожому на кров, фарба була свіжою, через що обидва хлопці забруднили свій одяг. Тварину успішно закопали в землю щоб та могла спокійно собі спочивати з миром.

Блондин витратив безліч років на пошук свого друга, постарівши ззовні. Він вже давно припинив слідкувати за своєю зовнішністю, тому натовп прихильниць просто счез. Дядько між 40 та 50 роками з легкою щетиною нарешті отримав дозвіл на зустріччю з колегами Брюнета, котрі також цікавилися справою зникнення їхнього колеги. Вони взяли Блондина з собою і пішли у лігво ворогів. Однак, той був далеко від них, адже йому було заборонено взагалі заходити до приміщення на той випадок, якщо ворог атакуватиме. Знищивши ворогів, їхня жінка-бос повела натовп з блондином до закритої камери, в котрій зберігалися дві частини тіла Брюнета. Не зважаючи на кількість років, тіло збереглося молодим. Його тіло було в двух окремих камерах, де інші агенти та Блондин зібрали його по шматкам. Брюнет не впорався з завданням, котре хотів виконати окремо. Однак, він вже не був людиною у прямому сенсі цього слова.

Агенти розповіли Блондину що йому доведеться вступити тепер до їхньої організацї, а також про можливість відновлення його зовнішності до років, в котрих зберігся його напарник. Шматки його тіла Брюнета зібрали наче пазл, котре починало поступово відновлюватися. Брюнет все ще знаходиться у стані сну поки його тіло збирається наче та латається без його особистої участі.

Тег: сон

[sunshine-peach]

що мені сьогодні снилося

А снилося, що мене знайшов колишній невдавшийся чоловік. Він знов тягав мене за волосся, давив мене морально і цього разу ще й бив ногами. Прокинулася о 4 ранку і почала робити справи, щоб якось заспокоїтися. Як мені було? Дуже страшно, я такий тваринний, первинний страх переживала лише раз при окупації, коли вперше побачила солдат та зброю, тої ночі я не могла заснути зателефонувала Юрку і він мене три години заспокоював. Три години Карл! Зараз Юрко одружений. Стільнички так і не має. Мене вивертало, я не знаю але здається я виригала все що зїла ввечері, і ще трошечки совєї крові. Я скурила пачку цигарок, щоб заспокоїтися. І тинялася примарою по кухні до того часу, як потрібно було йти гуляти з собакою. 

Досі не можу вичавити з пам'яті його розлюченого обличчя, таке жорстоке його обличчя я бачила у нього лише раз, коли він підозрював, що я йому можу зрадити. Зауважте не “зрадила”, а “можу зрадити”. Що це в біса взагалі таке?! Чому взагалі, я його згадала? Я не знаю. Але я дуже не хочу більше таких снів. В мене було відчуття, що я в пастці і не можу з цього вибратися. А найсмішніше, що сон то спочатку був гарний. Я стояла навпроти прочиненого вікна був вітерець легенький, фіранки колихалися від його подуву. Сонечко світило, лизало пр��менями моє обличчя і така була легкість в грудях. А потім прийшов він. До речі навколишня обстановка не змінилася все ще світило сонце, та вітер колихав фіранки, тільки я відчувала, його жорстку долоню в своєму волоссі, і це було боляче. Бо він знаєв, як схопити волосся, щоб було не боляче, і як щоб було боляче. Весь виверт в тому, щоб було не боляче тре хапати біля коренів, а щоб було боляче за кінчики, щоб залишався простір. І ось я в його руках наче лялька з тканини теліпаюся, бачу його погляд, що ніби шкіру з мене знімає. Мене трусить так, наче в  лихоманці. Зуб на зуб не потрапляє, я забула всі прийоми з самооборони. Він б'є по моєму обличчю і я це відчуваю, так само як і тоді коли ми з ним розлучалися. Як вилицю опікає біль, як вона пульсуюче ниє від удару, як лопається шкіра в куточку вуст. Солону кров, що злизую її язиком. Я пишу, а у мене пальці тремтять та знов вивертає. А потім як він мене пиздить ногами. Ви колись отримували ногами по ребрах? Я не знаю, як щодо ногами, але ось держаком від віника я по ребрам отримувала це пекельно боляче, потім залишаються великі та глибокі синці, вони не сходять місяців три, якщо чесно. Так от це дуже боляче, а я намагаюся встати та кудись від нього відповзти подалі, бажано втекти. А він лише входить в азарт, та пиздить з новою силою, я вже відчуваю, як він отбиває мені всі внутрішні органи. Я вже харкаю кривавою юшкою і тут мені стає нестерпно боляче просто перед очима росходяться кола і я нарешті прокидаюся.Шкіра суха, дихання таке ніби пробігла дурнуваті два кілометри на фізкультурі з хворою печінкою. І жити зовсім не хо. Ну такі чудове нагадування з минулого, що в мене були охуєнні стосунки. Не дай Богинюшка Вам таких ніколи. А можливо це був не просто сон, а спогад, який я не хочу виймати на зовні. Я розберусь з цим лайном потім. Сьогодні буду малювати, бо важко дуже.

Не ходіть по іншим блогам. Далі буде...

[polubotok]

Власне, завдяки хаотичній відсутності електроенергії я почав читати. За останні 2 тижні я знову пробудив в собі книголюба, якого так палко ховав від самого себе роками.

Я прочитав "1984" Оруела. Вона зайняла 3 дні. Як на мене то це чудовий результат. Ще кращим є осмислення прочитаного і усвідомлення того, що описані в книзі патерни так чи інакше частково чи повністю (дивлячись про що мова) знаходять своє відображення у сьогоднішніх реаліях. Нині я читаю "Клуб 5 ранку" Шарма. Ця книга по суті є зібранням багатьох практик самовдосконалення, про які я читав давно, і які поступово знецінювались. Це відбувалось через конфлікт зони комфорту та власного его, та врешті-решт перша отримувала перемогу.

Та зараз час змін.

Саме зараз. Так, я нині приблизно десь на середині книги, та це не заважає мені бути завзятим та мотивованим.

Так, я зараз з острахом дивлюсь на зміни, як більшість дорослих. Але я завжди йшов на зустріч страхам, і цього разу, мені здається, все вийде.

Я почав задумуватись над ментальними змінами власної персони протягом останніх 3 років.

Від завзятого авантюриста-ентузіаста до димотивованого човна, що пливе течією.

Так не може продовжуватись. Справжній я - краще від того я, ким я бачу себе нині.

Я, відверто кажучи, не вмію довго підтримувати власні починання, та попри це я намагаюсь йти вперед. Не треба думати, зможеш, чи ні - просто роби, і роби це якнайкраще, як тільки можеш.

Першою моєю перемогою є безперервне ведення цього блогу. Друга - плавний перехід від неврегульованого режиму дня та сну до звички раннього підйому, над якою я зараз працюю. Для мене це не легко. Так, це просто, але не легко. Та я продовжую йти в цьому напрямку. І навіть якщо нікому не цікаво читати ці лонгріди, що радше скидаються на щоденник - я продовжую їх писати. Це - дисципліна, перш за все. А мені треба навчитись дисципліні.

Дякую за вашу увагу, мені дуже цінно було б отримати від вас фідбек, якщо ви раптом дочитали аж сюди. Найкращим фідбеком міг би бути результат вашої рефлексії щодо того, що описував я про себе.

[katrusyapsycho]

7. 04 (”все входить в незвичне русло”)

Отаке, кошеняточки... Хочете коротенький запис? Або байдуже який? В мене сьогодні немає сили багато писати. Я геть виснажена. Отже, спромоглася зробити всі заплановані справи. Зателефонувала в клініку. Вони відновлюють свою роботу наступного тижня. Перенесла нагадування в еверноті на наступний вівторок. Написала про 24-те лютого до всесвітнього щоденника, чи щось таке. Не знаю, для чого. Я хочу не загубитися на цій війні. Я хочу, щоб моя історія не загубилася на цій війні. Зараз, як ніколи, я хочу зробити свій внесок в перемогу і щоб його помітили і визнали. Я хочу бути вагомою. Хоча сьогодні прочитала жарт "Якщо вам здається, що ви робите недостатньо на цій війні, згадайте про ООН". Про ООН сьогодні, доречі, хороші новини. Виключили цю срану рашку з ради ООН з прав людини. Ну хоч щось. Краще пізно... Бо це якийсь скажений оксюморон. Рашка в Раді з прав людини. Ще є хороша історія про котика. Котика, якого підгодовували всім під'їздом, здали у притулок у Вишгороді (навіть двома під'їздами). А власниця того притулку виїхала на Польщу. І всі 30 котиків з нею. І наш в тому числі. Хоч хтось знайде кращої долі. Так. Це були дві справи по списку. Ті, що я не записую, а вони на першому місці завжди - клієнти. Було дві клієнтки сьогодні. Не уявляєте, які відкриття люди роблять завдяки війні. Одна сказала, що для неї на першому місці зв'язки. Не важливо, де вона знаходиться. Місце не має значення. Мають значення люди. Інша сказала, що, насправді, вона любить Київ. Попри все, попри всі негаразди і складнощі, Київ їй подобається найбільше. Продовжуючи цю лінію і міркуючи про власні цінності, я зрозуміла, що найбільше люблю свободу та незалежність. Можливість контролю. Можливість робити речі по-своєму. Розпоряджатися своїм життям. Краще під бомбами, ніж у чужій хаті. Тож, як ви зрозуміли, я працювала. Ще була моя терапія. Якісь важливі речі сьогодні вдалося дістати. Терапевтка сказала, що відчуває, якою покинутою я почувалася в дитинстві. Щось таке. Щось таке є. Але я вже навіть втратила надію, що хтось це зможе зрозуміти і відчути. Моя перш�� психоаналітикиня казала, що мені пощастило, що мене покинули (інакше б це було злиття, з якого б я не вирвалась). Я казала, що мені самотньо й немає сили жити. Але це її не обходило. Ще я знайшла сили і перечитала вимоги до диплома. Там все ж не так погано. Можна представити кейс, або написати психологічний щоденник-спостереження, або описати свою роботу з певною категорією населення, класифікувати запити на кризову допомогу. Добре, що вони зробили диплом ближчим до актуальних подій. Навіть з'явилося бажання написати і захищати. Це буде основна справа на завтра: виробити концепцію, поговорити з науковим керівником, затвердити нову тему. Плюс - проведення групи. Ну і написати в салон, чи вони працюють, бо хочеться вже пофарбувати брови. Все. 3 супер-справи. А, ще сьогодні ми трохи поприбирали з чоловіком. Трохи облаштувалися. Ще не зовсім. Але вже краще, ніж вчора. Треба якось ще придумати затулити вікна. Пересунули ліжко далі від вікна. Натопили другу кімнату. Виявляється, в нас не працює котєльня, бо вибухом повибивало вікна. І тому немає опалення. Якось все потроху входить в русло. Хоча уже і не в звичне. Домовились з дівчатами гуляти в суботу. Доведеться пропустити рефлексивну групу, але я їбала. Щось я не дуже люблю ці групи. Або люблю, але вони мене не вдовольняють. Так я відчуваю контроль. Не то шо прийшла і пішла невдоволена, а навіть не дала шансу мене розчарувати. Прикольно. Своїми неприходами я не даю їм шансу мене розчарувати. Суперконтроль. Сьогодні мені снилося, що я зустрічаюсь і спілкуюсь з дуже багатьма людьми. Я втомлена, перенасичена, а люди й події все не закінчуються. Не сказати, що мені від цього погано, але якийсь постійний екшн. Навіть втомилася від того сну. Аааа, я сьогодні спілкувалася телефоном ще з однією колегою. Вона подзвонила спитати, що значить її сон. Мені подобається такий стиль письма, як сьогодні. Я просто пишу, що спадає на думку. Й іноді бувають цікаві відкриття. Взагалі зараз дуже складний час, але психіка працює на максимум своєї потужності. Я, наприклад, відчуваю, як падають всі захисти. І речі видаються дуже простими. Або так, або ні. Якщо це є, то це є. Без різних там "а може", "а що якщо"... Якось все прямо, тупо, чітко і ясно. І нема куди діватись. Від себе ж. Від розуміння себе. Окі... Здається, на сьогодні це все. Основні моменти, які були. Щось забула, але допишу завтра, якщо шо. Або щось нове. Так, 3 справи. Треба не забути. А, ось що я хотіла сказати. Такий стиль розповіді, як діловий звіт ("Зробила те, те і те") дозволяє відчути себе більш зібраною, більш сильною та контролюючою. Бо, якщо б не це, то я б довго намагалася описати, як млосно всередині. На які гострі грані наштовхується моя душа, намагаючись осягнути війну. Як я то ж болем, то зі страхом, то з ненавистю читаю новини. Яка я дезадаптована, дезорієнтована, розгублена і маленька насправді. Як я мрію, щоб з'явилася людина, яка б могла мною керувати, а я б виконувала інструкції. Як важно нести на собі всю цю "відповідальність за доросле життя". Я нехуйово так регреснула (але ми всі регреснули). І з цим важко. Важко жити доросле життя, писати диплом, вести клієнтів, дбати про побутові речі. Ось що в мене на душі, насправді. Спробую піти поспати. І завтра зробити ще 3 кроки. А потім ще 3. Це небагато. Це посильно. І так потроху можна рухатись.

[natalyaartemieva]

Говорячи про колір, можна розказати історію моєї родини - маленької, але затишної. Всі чоловіки в моїй родині народились з пензлем в руках. Або олівцем. Тут вже, як то кажуть - кому як відміряно. Я єдина жінка, що «розбавила» це родинне коло і стала, сподіваюсь, його родзинкою. Можливо хтось з моїх дітей перевершить мене. Щож! Дуже на це сподіваюсь! Але колір! Як він увійшов в моє життя? Раптово! Несподівано! І назавжди! Поки мій зір не зіпсувався (але це вже інша історія в якій я знайшла купу приємностей дякуючи звукам та відчуттям, що довелося розвивати). Отже. Мені 3 роки. Я прокидаюсь після обіднього сну. В кімнати тихо. Я заходжу до вітальні. На перший погляд, нікого. І тут, я бачу папу, що сидить навпочіпки між великим вікном та столом і,.... щось робить. Він розмальовував мою книжку-казку «Ріпка». Це звичайна тоненька радянська книжечка з чорно-білими малюнками і коротеньким текстом на 6 сторінок. Була! Поки папа не розмалював її. Я сиділа біля нього так тихенько та слухняно, бо бачила справжню магію, що зачарувала мене на все подальше життя - обриси персонажів з пласких перетворювались на об’ємні, рухи персонажів ставали динамічними, казка ставала ЖИВОЮ! Так-так! Кріз фарбу проступало життя. І тепер, коли я говорю чи думаю про колір, завжди, подумки ставлю = ЖИТТЯ. Але це не кінець історії. Ставши трішки старшою. Десь в 8 років. Я попросила дідуся розмалювати свій книжний щоденник. Буди в радянських дітей такі штукенції (може хто пам’ятає) - зошит на 90 сторінок в клітинку, який потрібно було заповнювати прочитаними книгами, додаючи наліпки, або малюнки. В той вечір я «замахалась» з домашкою і попросила дідуся допомогти з малюнками в щоденнику. Він погодився. І я спокійненько лягла собі спати. На ранок в зошиті були намальовані будиночок та квітка. Вони були дуже-дуже красивими та великими. Але намальовані лише двома кольорами - жовтим та коричневим. Особливо, цей дисонанс відчувався на квітці. Я спитала у бабусі, - «чому такі кольори?». Виявилось, що мій дідусь - дальтонік і все, що він бачить розфарбовано як фото в стилі сепія. Це було приголомшливо! В 8 років я дізнатись, що світ, для когось, може виглядати зовсім інакше. (Obukhiv) https://www.instagram.com/p/CITFSa8nAHB/?igshid=16kpl7xt5cmcg

[helgchell]

Беру участь у експериментах зі світлом. Проводжу досліди та демонструю, повторюючи їх, як науковець. Беру щось подібне, як віяло, зроблене з пласких паличок, але вони можуть розкладатися не лише рівномірно в одну площину, а формувати певну висоту між ними. Направляється потік світла і стверджується, що на верхню паличку потрапляє більше світла, на відміну за нижньої. Спочатку це не видно, отже, твердження сумнівне, але варто лише взяти віяло під іншим кутом, як усе одразу стає зрозумілим. І в тому логіка проведення експерименту: ми перебуваємо в певній ілюзії переконань.

Продовження сну має подібну логіку проведення експерименту, але тут темою є не світло, а сила волі у спорті.

Спортсмен кидає ядро на коротку від��тань і ефективність цього результату найменша: він не може докинути до визначеного місця. Як тільки цьому спортсмену дають завдання кинути якнайдалі, ефективність зростає. Тут стверджується, що коефіцієнт волі, яка відображається у фізичній силі, зростає зі зростанням планки поставленої задачі.

Продовження фільму "Пробудження життя" (продовження якого в реалі не існує). Приходжу в гості до незнайомої дівчини, аби розпитати за її знайому. Між нами виникає дуже багато діалогу, майже так само, як і у фільмі. Спочатку виникає доволі прихильна розмова, згодом деякі теми викликають ув опонентки напруження та недовіру. Все тому, що з'ясування історії про її знайому має детективну історію, в якій присутньо багато незрозумілих подій. Разом із тим, ведучи довгу дискусію, я певною мірою інтегруюсь з незнайомого відвідувача в частину побуту цієї дівчини: починаю переставляти їй меблі, прасувати одяг, так би мовити, допомагаючи їй. Це певною мірою також починає її дратувати, адже звикла жити сама і мати навколо себе свій зрозумілий тільки їй простір. P.S. Нажаль, не можу пригадати усю детективну логіку нашого діалогу, аби її тут описати. Але те, що за характером подій та сприйняття усе було доволі подібне до згаданого фільму, так це однозначно.

[helgchell]

Бувають сни настільки нецікавими, неінформативними та тривалими у своїх повторах, що немає про що й писати. Намір про подібний запис одразу відкидається в сторону. Існують й інші причини, чому сни не бувають записаними, зокрема лінь, фізична втома, відсутність зацікавлення частиною власного життя. Хоча мій інтерес до снів останні п'ять років залишається стабільним, коригувати його може фізичний стан (тривалий робочий час, важка праця). Цього разу, у святкові дні, маю зворотній ефект: перевідпочинок, який так само не діє на сон, як для мене, позитивно. Отже, за відсутности повноцінного сюжету, фіксую, як тіло під час сну перебуває в стані неспокою: прагне, так би мовити, призабутого фізичного навантаження, від того сіпаються ноги, підкручують руки. Цей стан мені знайомий у момент, коли сильно хочу спати, а за хвилин п'ять-десять мене раптом пробуджують і після цього, виринувши в реальність, не в силах повернутися навспак у сон, хоча весь психо-фізичний стан в короткому часі до цього сильно того хотів. Таким чином доводиться змінювати дрібними порухами положення тіла, аби йому було зручно. Певною мірою такі дії впливають на сон, як і виникають із нього. З чого, як і починав цей запис, сновидіння набуває повторів. Цього разу снилося, що маю дві стежки, як два варіанта установки новорічної ялинки, хоча місце подій звужене до однієї кімнати. На якомусь етапі два варіанта для однієї ялинки перетворилося у два варіанта для двух. (Виникає певна асоціація з числом-образом "два кола" зі сну напередодні). Отже, з погляду інших, хто б дивився на мене зі сторони, тільки я маю розуміння і бачення цих "стежок", тим самим варіації: як знаходитимуться ці ялинки одна біля другої у визначеному просторі моєї уяви. Десь біля мене перебуває донька і мовчки спостерігає за моїм переставлянням тих ялинок. Сюжет повторюється і врешті-решт ніякого наповнення змістом собою не являє.

[helgchell]

Мене запрошують на журналістське інтерв'ю. Рекомендує давній колега Б.Г. Ще від початку діалогу ведучий відзначає певні складності в нашому знайомстві. Хоча інтерв'ю перебігає активно, насамкінець, вже у приватній розмові, каже, що воно було для нього одним із найважчих. Обережно наголошує на тому, що в моїй особистості присутньо багато психологічних ускладнень, наче так, що я, вивчаючи себе, вийняв їх із себе, але так і не сховав. Увиразнює свою думку: для інтерв'ю завжди ліпше бути таким впізнаваним, як більшість людей, коли образ для багатьох є зрозумілим і ріднішим, а в мене присутньо настільки багато невпізнаваних для більшости рис, які варто було б приховати. Про себе міркую: за його логікою виходить так, що дарма записую сни, аби зрозуміти себе? виймати із себе проблеми, аби їх зрозуміти? а вони настільки "вилазять" і "приростають" до впізнаваного для інших давнього "легкого" образу, і це дарма? Тепер я з ними опиняємось десь на природі, посеред просторої річки. Аби розвіяти такі сумніви, прошу до інтерв'ю зафільмувати новий образ: посеред води підходжу до корабля, беру його за якусь дерев'яну конструкцію, що тримає його за основу обок і починаю розкручувати навколо себе. (Образ для реальности архинеправдоподібний: стояти на водній поверхні і крутити навколо себе велику масу). Так, саме таким веселим, несподіваним "придурашкою" я був раніше. Знаю напевно: людям таке сподобається!Тепер ситуація видозмінюється так, що я на тій же річці. Впізнаю край берега, переконання, що тут вже був (видно, спогад із забутого сну та дещо зі снів знайоме). Височіючи над водою, споглядаю, як росте поміж води очерет, як окреслюється берег. Знаю, що мені минулого разу дуже сильно тут сподобалося. Комусь із родичів розповідаю про це місце. Спочатку конкретика мого слухача неоднозначна: батько, діти, дружина... В руках то один, то другий тримає фотоапарат. Робимо чудові знімки. Наче так, якби це мій батько: перепитує, чи вифотографуємо всі кадри? (Мова йде про те, що фотоапарат є плівочним). Це за сьогодні має бути друга плівка. Насамкінець опиняємось біля дверей якогось дому. Я пропоную дружині зробити спільну світлину нашої родини у форматі селфі. Дружина витягує руку, але навряд чи їй це вдається, адже про те: чи потрапили всі нараз? - можна лише здогадуватися.

Хтось каже: "відповідні wiadomości". А інший у тому чує: "ковідні wiadomości", з думкою про те, що вони обмежені. Доводиться їм переповторити пару разів, поки не з'ясовують між собою суть сказаного.

Йду дорогою, що йде поряд з шосе до батьківського дому. Зауважую, як один сусід, а згодом другий - заливають у дворі добротні фундаменти. І з першого погляду не ясно: чи для дому, чи для огорожі? Підходжу до знайомого проїзду, а там прямо з так би мовити "перехрестя" зробили залізничну колію прямо з Києва до рідного міста і саме до "мого" проїзду, де з самого повороту зробили для колії кільце з реверсом залізничних маршрутів назад до Києва. Дивлюсь, а тут прям таки під'їжджає такий поїзд, а в ньому повно китайців та інших азіятів. Екскурсовод на цій зупинці-розвороті розповідає, що "Головна риса нашої сучасності - це експрес метод!" - тому й такий потяг і задум його появи - експрес. Також розповідає, що ідейником і архітектором такої колії є пан Лавенда. Разом із тим, слова екскурсовода перехрещуються зі словами якоїсь людини, яка стоїть поряд мене і каже: "Це не те, що в твоїй Польщі!".

[helgchell]

240223 - Стикаюсь із максимальною бідністю в матеріалах, з яких маємо щось робити. Цей "мінімалізм" під впливом зовнішніх сил - вимушений крок. Поволі-поволі і всі починають звикати, розуміти, що так можливо і врешті-решт виглядає хоч не "на всі сто", а "достатньо". 0100'

250223 - Приводжу дружину в театр ляльок, який розбудовується та модернізується на ново. (Певні асоціації з давнім досвідом, але більшою мірою доволі віддалені, зокрема уві сні атмосфера відвідання театру більш душевна). Поки йдемо до основної зали - піднімаємося на три поверхи дерев'яними сходами. Другі сходинки доволі круті. Коментую: явно, що людям похилого віку та з інвалідністю не передбачено відвідування цього театру. Найцікавіше, сам процес зміни та наповнення очікуваною атмосферою вистави, поки розглядаєш стіни та оформлення. Хоча все ще в ремонті, але відвідування відкрите і можна бачити це перетворення. До атмосфери дерев'яного будинку, додається дерев'яне різьблене оформлення в стилі бароко з використанням природньої структури натурального дерева, зокрема візерунчасті образи із кори. Також стіни прикрашені дерев'яними полицями з книжками, між якими сидять ляльки - герої різних вистав. Поки ведуться ремонтні роботи, ці стелажі частково прикриті тканиною. Десь дружина із-за цікавости заторкує край тієї тканини, книжки злегка посовуються. Якась відвідувачка, схоже, що вчителька класу, який вела за собою, а йшла за нами, вирішила нас насварити за лишню зацікавленість. На таку реакцію лише усміхнулись і пішли далі. Заходимо в залу очікування, в якому вже присутні майбутні глядачі, і знову звіряю завершення попередньої і початок нової вистави. Кажу, що саме та, на яку мали піти, вже завершується, а починатиметься зовсім інша і на неї доведеться трохи зачекати. 0500'P.S. За пару годин до сну, їздив з дружиною до магазину, аби закупити матеріали для декупажу, зокрема ниток, для виготовлення декоративних банок, овечок... Видно, що свідомість вихопила також певні образи, закладені у прикладних для творчости матеріалах, що були в продажу, зокрема пов'язані з деревом і тканиною.

[helgchell]

Снилося багато різного, але без конкретики для фіксації. Зокрема запам'ятався останній фрагмент, який важко як-небудь описати словами, адже це не сюжет, а графічний образ. Уві сні він був мені знайомим, можливо, є повтором сну, або пригадуванням чогось давно забутого. Отже, графічний малюнок (рисунок) у вигляді двох кіл. Одне коло у вигляді спіралі, а другий - подібний до колеса. Вони органічно перетікають (розкручуються) зі своїх концентрацій на місцях у широкі відстані, де так само легко з'єднуються одна з одною в різних точках малюнку. Дивлюсь на цю художню роботу, як на свою давню працю. Виникає бажання її вдосконалити в кількох місцях: де вільні лінії знаходяться близько одна до одної. Ці простори просто вирішую заповнити кількома схемами "косичок". Що і роблю.

[virtualdevkit]

Подорож в чужий сон

Питання: Як можна увійти в чужий сон шляхом астральної подорожі або усвідомленого сну? Ви можете це зробити?

Мак Леджертон

Так, «мандрівники снів» мають здатність увійти в сон іншої людини. Це зовсім не питання «віри» щодо того, можливо це чи ні. Це можливо і практикується. Причина і наука, що стоїть за цією маловідомою практикою, полягає в тому, що сни залишаються за межами «реального часу», в якому відбувається сон. Особливо це стосується повторюваних снів, які самі по собі набувають сили та інтенсивності. Це особливо вірно для сновидінь, де несвідоме прагне розв’язати і примирити травму в житті, яку сновидець не може свідомо подолати.

«Мандрівник снів» може входити в такі сни, які несуть таку інтенсивність і організовану енергію і допомагають «усунути пролом». Протягом наступних 24 годин один чувак розповість про цю практику на його власному досвіді зі його новонародженим сином. Він щойно розповів цю історію кільком студентам університету вчора.

Можливо, хтось, читаючи цей запис, може направити читачів на історії в літописах шаманізму, які говорять про цей досвід і практику, а також про будь-які наукові дослідження, які проводяться в цій галузі. Хоча основне наукове дослідження та публікації з дослідження досвіду біля смерті (NDE), безперечно, відрізняються, але розглядають критичну проблему, яку «фундаменталістські» вчені ігнорують. Нагадаймо собі, що релігії не мають авторських прав на фундаменталізм. Фундаменталізм насправді є науковим приписом, навіть у його релігійних формах, використовувати логіку для захисту нелогічної позиції.

Ця реальність є незаперечною, тепер через усі наукові докази, про які говорять і навчають традиції мудрості тисячі років: свідомість існує і процвітає поза мозком і тілом настільки ж, якщо не більше, ніж у них. Те, що точно називають «потоком» свідомості, є цілком реальним - це енергетична сфера, де свідомість тече і знаходиться сама по собі, де зберігаються наші власні переживання як свідомості, так і несвідомості. Якщо хочете, існує справжній «банк» свідомості, який інформує та об’єднує наш життєвий досвід з усіма іншими істотами, як теперішнім, минулим, так і майбутнім. Хто міг вимагати більшого подарунка, ніж цей, одягнений у таємницю, але доступний для тих, хто сміє дивуватися в дивовижності і ризикує заблукати чи обдурити його силою?

Кріс Андерсон

Астральної проекції не існує. Немає астрального плану, і людська свідомість не виходить і не може покинути мозок.

Що стосується усвідомлених сновидінь, більшість людей рекомендують вести щоденник сновидінь і використовувати медитацію усвідомленості перед сном. Є також маски, які ви можете купити, що повинні нагадувати вам про те, що ви не спите світловими імпульсами, які вони видають, але я ніколи не міг змусити свою викликати усвідомлений сон.

Єдиний можливий зв’язок між астральною проекцією (якої не існує) і усвідомленими сновидіннями полягає в тому, що багато усвідомлених сновидців, ймовірно, неправильно назвали свій досвід астральною проекцією через індоктринацію в езотеричні системи вірування.

Алан Флансберг

Усвідомлені сни не мають нічого спільного з астральними проекціями. Один веде до іншого через Темний сон. Моя перша AП була найбільш пам’ятною, і в ній я опинився в момент «Створення», що дало мені чітке розуміння континууму Життя/Смерть і чотирьох вимірів.

Кассандра Соджорнер

Так, абсолютно. Насправді ви перебуваєте в/в астральному царстві, коли стаєте усвідомленим. З мого досвіду, це відбувається спонтанно, коли я 1.) не їла принаймні 18-20 годин перед сном і 2.) виспалася (не потрібно прокидатися для чогось конкретно).

Коли ви зрозумієте, спробуйте назвати своє ім’я. Я вважаю, що це допомагає закріпити мою зрозумілість і дозволяє мені залишатися усвідомленою довше, ніж я можу інакше. Тоді ви можете зробити будь-яку кількість речей — знайти людей (назвіть їх ім’я та притягніть їх до себе або подорожуйте до них самостійно. Зауважте, що ви можете просто притягнути себе до них, не обов’язково точно знати, де вони знаходяться в цей момент) , досліджуйте «реальність», у якій ви перебуваєте, або відвідайте інші виміри, задайте питання будь-яким істотам (людина, тварина, інші), які з’являються у вашій ясності, знайдіть своє тіло тощо.

Якщо ви коли-небудь опинитеся в сірому просторі, де ви не можете «бачити», де ви знаходитесь, піднесіть свої «руки» перед своїм «обличчям» і змусьте їх здаватися вам. Потрібна певна концентрація. Коли ви побачите свої руки, ви матеріалізуєтесь у вимірі.

Якщо ви коли-небудь опинитеся в темряві і відчуваєте страх і/або електричні вимикачі не працюватимуть, зосередьтесь на пошуку щастя і хвилювання всередині себе, а потім дозвольте собі піднятися крізь стелю, де б ви не були. Можливо, вам доведеться піднятися через кілька стель. Кожен новий вимір буде виглядати яскравішим і безпечнішим. Незабаром ви потрапите в освітлений вимір і почуватиметеся добре.

Річард Драйзер

Чи може хтось навчитися усвідомленим сновидінням і астральним подорожам? Незрозуміло, чи можна навчитися усвідомленим сновидінням. Що стосується вивчення астральної проекції, то тут немає ні правильних відповідей, ні правил, ні еквіваленту ПЕРЕДПОВІДНИКУ З ХІМІЇ І ФІЗИКИ CRC.

При всій повазі, астральна проекція насправді не є реальною. Це те, у що ви твердо вірите, що насправді відбувається, але що відбувається лише у вашому мозку, у вашій уяві.

Астральна проекція є частиною складної, погано визначеної системи соціальних і духовних переконань, яка просто не є реальною.

Будь ласка, подумайте, вчені не дурні! ЯКЩО астральна проекція була насправді реальною річчю, ТОДІ справжні вчені вивчали б цей процес І використовували б астральну проекцію для подальших досліджень.

Навіщо витрачати понад 2000 мільйонів доларів на відправку космічного корабля на Марс, коли можна на дозвіллі вивчати Червону планету за допомогою астропроекції?! При цьому розділяючи значні соціальні та грошові винагороди від поділу Нобелівської премії. Те, що вони не є, говорить багато про що!

С.Г.

Привіт. Я не знаю, як увійти в с��и людей, бо ніхто з моїх найближчих родичів, здавалося, не мав такого дару. Але ми мали дар телепатії. Телепатія, з мого власного досвіду, працює. Заходьте в таке місце, де вас не відволікатимуть. Сядьте в зручному місці, будьте спокійні, із закритими очима і з ясним розумом уявіть собі обличчя людини. Тримайте зображення. Потім, промов��яючи слова лише подумки, скажіть їм, хто ви, і що ви використовуєте телепатію, щоб розмовляти з ними, також пояснюючи, що це таке. Тоді скажіть їм, що ви бажаєте. Завжди будьте ввічливим і майте добрі наміри, коли це робите, бо це потрібно використовувати лише на благо. Телепатія - це мова, якою тварини користуються один з одним, і була мовою, якою користувалися всі люди спочатку на Землі, до того, як почали використовувати розмовну або письмову мову.